Його поезія – це мудрість і добро

Ніколи не пізно відчути себе причетним до світу поезії, збагнути свою спорідненість із натхненною душею поета, разом з якою підносишся й сам. Ніколи не пізно, але чим раніше, тим краще. Адже поезія – живильне джерело для одухотворення й облагородження людини. Прекрасні слова сказала Ліна Костенко:

Поезія - це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі…

Вивчаючи творчість великих світочів людства, ми не можемо не знати поетів і письменників свого краю, людей, які живуть поряд з нами, вносять вклад у наш духовний розвиток.

Івана Яковича Вітенка знають більше як колишнього директора Гаркушинської школи, досвідченого вчителя. Та зовсім мало відомо про його творчість. А він має своє поетичне обличчя, свій голос у літературі.

5 грудня 2014 в Гаркушинській спеціалізованій школі І –ІІІ ст. відбулася зустріч із поетом Іваном Яковичем Вітенком. Восьмикласники запросили учнів та вчителів до літературної вітальні «Пливу життям бурхливої ріки…». Корпан Олег, який працював над науковою роботою за творчістю поета, детально розповів про життєвий шлях митця. Він також зупинився на аналізі збірки «Пливу життям бурхливої ріки…», яка вийшла в 2012 році. Виразно, щиро й переконливо читали вірші поета Товчиха Владислав, Сорока Вікторія, Устименко Катерина, Олексенко Олександр, Козленко Тарас. Не могла не звучати на цьому дійстві й пісня. Адже ліричний чуттєвий твір І.Вітенка «Постаріла груша» покладений на музику миргородським музикантом і співаком Є.Москаленком. Мелодія, злившись із поетичним словом, надала пісні крилатого розмаху. Як ніжно й трепетно вона прозвучала у виконанні Корпана Олега! На адресу поета прозвучало й вітальне слово від четвертокласників.

Нехай творчий доробок І.Я.Вітенка й не великий, але скільки в його віршах доброти, мудрості й любові. І ми в цьому переконалися. Така поезія не може бути одноденною, вона вічна, бо йдеться про найсвятіше для кожної людини почуття – любов до матері, до родини, до отчого краю.